Ідея кінних трамваїв виникла в Австралії, першу лінію відкрили у Сіднеї у 1861 році. Такий трамвай, який пізніше стали називати конкою, був дуже вигідним, бо поєднував низьку вартість, плавну ходу і був безпечним для пасажирів. При використанні парових механізмів часто вибухали котли, а з транспортом, який тягли коні, такої проблеми не могло виникнути. У Польщі над створенням конки міська влада почала замислюватися у 1871 році. Але перший кінний омнібус з’явився на вулицях лише у 1875 році, бо створенню такого транспорту передувало чимало проблем. І головною з них стала тривала суперечка через розбіжності у поглядах між урядовцями та інвесторами, пише сайт krakow-future.eu.
Складнощі при створенні кінного трамвая у Кракові
Конку у Кракові представники влади одразу визнали чудовим варіантом громадського транспорту, якого потребувало місто. Але одразу ж у рентабельності задуму почали сумніватися консервативні кола Кракова, згуртовані навколо групи “Czas”. Ще й підрядники висунули складні умови, вимагаючи від міста звільнення від податків на кілька десятків років і безоплатного надання землі. На цьому наполягала англійська трамвайна компанія “The British and Foreign Tramways Company”, яка бралася за проєкт у 1871 році. Через рік аналогічну пропозицію почули представники міської влади від графа Мицєльського, який погоджувався реалізувати ідею власним коштом.
Міська комісія, яка опікувалася проблемою запуску трамвайного транспорту, пропонувала інші варіанти. Але граф не поступався принципами, а співпраця з англійцями передбачала додаткові витрати. Зокрема оплату за проїзд та проживання інженера компанії у Кракові, доки той приділятиме увагу будівництву. Враховуючи відстань і кількість місяців, необхідних для роботи, це складало чималу суму. Єдине, у чому сторони дійшли згоди, це маршрут конки по місту й загальні технічні умови. Свої пропозиції висувала також Агенція капіталістів і власників з Брюсселя. Вони попросили у Кракова інформацію про кількість населення, маршрут залізничного сполучення та розташування промислових підприємств, щоб визначитися з кошторисом. Але далі цього справа не рушила. Лише влітку 1881 року міська комісія відібрала 2 найкращі за умовами пропозиції: від компанії “Przedsiębiorstwo Drogi Żelaznej Konnej w Trieście, Lincu i Lwowie”, а також від “Belgijskie Towarzystwo Kolei Lokalnych”.
Умови та пропозиції
Договір всі зацікавлені сторони підписали у 1882 році, підрядником стала компанія “Compagnie Générale de Chemins de Fer Secondaires”, яка представляла Бельгійський банк. Згідно з угодою, компанія зобов’язувалася будувати та підтримувати у належному стані кінну залізницю, розташовану від Підгурського мосту до залізничної станції Фердинанда. Маршрут проходив через вулиці Мостову, Краківську, Ринкову площу зі східного боку, Флоріанську браму. Довжина першої трамвайної колії становила майже 3 кілометри. Термін, на який уклали договір, визначили у 45 років, наприкінці 1927 року його мали продовжити або розірвати.
Будівельні роботи розпочалися у серпні 1882 року. Перша трамвайна лінія була одноколійною, з 4 роз’їздами. Завширшки вона налічувала 900 міліметрів, що було незвичним, але виправданим. Бо тільки за таких умов конка не заважала іншим учасникам дорожнього руху. Забудовники пропонували зробити ширшу колію – на 1435 міліметрів, але врешті-решт вирішили не ризикувати, адже тоді концесіонери запустили б вантажні перевезення з використанням залізничних вагонів. А це негативно вплинуло б на стан вулиць.
Як виглядала урочиста подія?
Відповідь на це питання історики знайшли у книзі “Курган спогадів”, яку написав польський політик Болеслав Дробнер. Чимало сторінок було присвячено Кракову кінця XIX століття. Він згадував, що перша конка з’явилася на вулицях міста в останній день жовтня 1875 року, пасажири могли дістатися від Головної площі до Костелу святого Егідія. Кошти від продажу квитків містяни вирішили віддати на створення пам’ятника Адаму Міцкевичу. Пізніше маршрут продовжили до залізничного вокзалу на вулиці Вавжинця.
Пан Дробнер описував, що невеличкі коники тягли маленький візок рейками до дерев’яного містка через Віслу. А на зворотну дорогу додали ще одного коня, аби вистачило сил доставити візок із людьми до Костелу святого Егідія. На кожній зупинці кондуктор попереджував про старт свистком, щоб пасажири не потрапили під копита коней. У трамваї було передбачено 2 класи для пасажирів із різних прошарків населення.
Бельгійській компанії довелося взяти на себе турботу не лише про обслуговувальний персонал та вагони, а й про коней. Цю проблему розв’язували спільно з міською адміністрацією. На практиці з’ясувалося, що кожна тварина могла працювати лише певну кількість годин і не щодня, тож треба було мати заміну. Коней необхідно було утримувати, лікувати, годувати, а ще чистити стайні, утилізувати гній. Всі ці клопоти теж покладалися на трамвайну компанію. Оскільки один кінь міг тягти трамвай близько 20 кілометрів на день і не більше 4-5 годин, то спеціалісти Кракова швидко вирахували необхідну кількість тяглової сили на весь маршрут. У цілому виходило близько 3-4 коней на обслуговування 1 вагона.
Введення нового маршруту
Новий транспорт став настільки популярним у Кракові, що міська влада вирішила у 1888 році розширити мережу. Знову почалися сварки з концесіонерами, бо вони були незацікавлені у нових витратах. Це тривало аж до 1894 року. Нарешті підписали документ, за яким компанія зобов’язувалася прокласти ще одну додаткову дорогу до основної лінії. А також побудувати нову, маршрут мав починатися від Ринкової площі і пролягати до Краківського парку на вулиці Кармелицькій.
Будівництво нової лінії завершили у 1886 році, до 1900 року вона перевезла понад 1,5 мільйона пасажирів. Лінії поділили на секції, відповідно до яких визначали вартість проїзду. Одна секція у першому класі коштувала 4 центи, якщо їхати дві секції – 8 центів, а весь маршрут – 12 центів. У другому класі оплата становила 3, 6 та 8 центів відповідно. За дітей платили від 2 до 4 центів – залежно від віку. Купувати квиток пасажири мали одразу після того, як займали місце, і зберігати його до завершення поїздки. Палити у вагонах суворо заборонялося.
Впровадження електричного трамвая
Мешканці Кракова швидко звикли до конки й були нею цілком задоволені. Але став набувати популярності сучасніший винахід – електричний трамвай, яким зацікавилися урядовці міста. Першими похопилися представники “The British and Foreign Tramways Company”. У 1896 році бельгійська компанія-забудовник краківських кінних трамвайних ліній звернулася до міської влади з проханням передати їхні зобов’язання за договором місцевій компанії “Krakowska Spółka Tramwajowa”. Причиною тому став новий австрійський закон. Він передбачав, що концесію на будівництво та експлуатацію залізничних ліній (і трамвайних теж) могли отримувати лише компанії, які розташовувалися в Австро-Угорщині. Так що міська влада цього разу мала більш вигідну позицію у перемовинах.
Дискусії тривали до 1898 року, відповідну угоду підписали тільки у червні. Згідно з умовами, компанія “Krakowska Spółka Tramwajowa” зобов’язувалася не тільки замінити конки на електричні трамваї, а й розширити мережу. Нові вагони створювали за тим же принципом, що й для конки. Тільки вони поділялися не лише за класами (перший і другий), а й на літні та зимові. Проїзд в електричному трамваї коштував значно дешевше: 3 і 4 центи, залежно від класу. Перший електричний трамвай запустили у Кракові у 1901 році. Спочатку мешканці міста не наважувалися користуватися новим видом транспорту. Більшість людей лякала велика швидкість і спричинені нею можливі аварії. Але з часом не лише оцінили новинку, а й полюбили її.
Квиток у минуле
До речі, саме один із перших вагонів електричного трамвая став гордістю колекції міського музею. Ці вагони використовували аж до 1917 року, однак зберегти вдалося тільки один – за номером 112. Після Другої світової війни його пристосували для катання туристів навколо Головної площі Кракова. А у 1990 роках реконструювали, відтворили у первісному вигляді з поділом на 2 класи та входами з бокових тротуарів. З 2001 року цей раритет можна було побачити в Музеї міської інженерії у Кракові. У 2018 році його перемістили до ангару колишнього аеропорту в Чижинах, де його можна оглянути й сьогодні.