У Польщі його називають ідолом зі Збруча, оригінал зберігається у Краківському археологічному музеї, а копія встановлена біля східної стіни Вавельського замку. Аналогічні статуї можна побачити також у Варшаві, Києві, Тернополі, Вільнюсі. Науковці тривалий час не могли встановити його приналежність до когось із язичницьких богів, хоча найбільш розповсюдженою є версія про бога Святовита. Такий подарунок зробив Кракову у XIX столітті знавець старожитностей князь Потоцький, а привіз його із невеличкого подільського села біля річки Збруч. Дар цей особливий, оскільки за 10 століть зберігся майже ідеально попри перебування у воді, пише сайт krakow-future.eu.
Історія незвичайної знахідки
Родом кам’яний ідол із Поділля, у 1848 році поблизу села Гусятин у річці Збруч прикордонники випадково побачили у воді дивовижний предмет. Річка, яка впадає у Дністер, через посушливе літо обміліла, а оскільки Збруч був тоді кордоном між Австро-Угорщиною та Росією, австрійські прикордонники проявили пильність. Побачили у воді людське обличчя з каменю, потім – чотиригранний стовп. Поквапилися повідомити про знахідку місцевого поміщика з маєтку Личківці, той одразу ж зацікавився. Статуя виявилася у 3 метри завдовжки, витягали її шістьма волами.
Ідол був не схожим на звичні зображення язичницьких богів. Голову з 4 обличчями покривав капелюх, а зображення на кожній грані стовпа поділялися на 3 яруси. Чутки про дивовижну знахідку поширювалися швидко, і незабаром у гості до поміщика завітав колекціонер старожитностей князь Мечислав Потоцький. Він і викупив статую та привіз до Кракова, а там одразу ж подарував Краківському науковому товариству. Це відбулося у травні 1851 року, стародавнього ідола спочатку розмістили у залі Ягеллонської бібліотеки на вулиці святої Анни. На початку 1859 року Збручанського ідола вперше продемонстрували на першій у місті виставці старожитностей, а згодом передали до Краківського археологічного музею. На вулиці біля Вавельського замку розмістили майстерно виконану копію.
У пошуках істини
Ідола вивчали вчені з різних країн, але не змогли дійти спільного висновку. Одні називали його слов’янським, переконуючи, що це може бути Святовит – бог війни та землі або Род – бог землеробства та життєдайності. Інші фахівці доводили, що ідол схожий на тюркських кам’яних баб і знаходили спільні з ними риси. Навіть із датою походження не було єдності. Переважна більшість стояла за те, що цей ідол був створений в IX або X столітті, однак залишалися й прибічники версії про належність до першої половини І століття до нашої ери і позв’язували статую з кельтами.
Відомий польський історик Генрик Ловмянський наполягав на тому, що до слов’янського язичництва належать тільки дерев’яні ідоли, а з каменя їх робили інші народності. Слов’яни своїх богів розміщували на звичайних, а не чотиригранних стовпах, і з одним ярусом, а не чотирма. На думку інших істориків, аргументи вагомі, але не настільки, щоб без вагань прийняти таку версію.
Род чи Святовит?
Яруси на Збручанській статуї відображають уявлення слов’ян про навколишній світ, і головна роль відведена чотириголовому божеству. Тому цього ідола науковці стали називати Святовитом, якого вважали першим богом у балтійських слов’ян. Він був покровителем війни та родючості, мав 4 обличчя, що символізувало контроль за 4 сторонами світу та демонстрацію язичникам різних граней його могутності. На користь бога Рода були атрибут – ріг для пиття, бо ріг здавна слов’яни вважали символом достатку.
Однак залишалася ще шабля у головного божества, що личило більше воїну. Виходило, що Збручанський ідол був гарантом добробуту й врожаю (ріг) та захисту від сил зла (перстень і шабля). А божество, яке керувало водночас і силами природи, і життям людей, точно визначити так і не вдалося. Але Святовит підходив більше за інших.
Зображення на стовпі
На всіх 4 гранях ідольського стовпа чітко виділені 3 горизонтальні яруси, розділені рельєфними лініями. На верхньому ярусі зображені 4 фігури богів і богинь, історики певні, що це богиня землі Макош, богиня кохання Лада, покровитель воїнів Перун та сонячний Дажбог. На середньому ярусі невідомий майстер зобразив людей, які водять коло, на нижчому – 4 постаті, які стоять навколішках і тримають руками середній ярус. Є припущення, що один із них – бог скотарства і підземних сил Велес, який тримає на собі вагу землі. Ці малюнки підтверджують язичницький тридільний поділ світу: Права – верхній світ богів, Ява – середній, де живуть люди, Нава – підземна царина.
Археологічні знахідки на пагорбі Богіт
Коли граф Потоцький придбав ідола, то наслухався від місцевих мешканців чимало легенд, які, до речі, і у XXI столітті переповідають туристам. Що, попри відсутність кривавих жертвоприношень, ідол все одно залишається небезпечним, і що на узліссі, де було колись капище цього божества, не приживаються дерева, варто лише висадити, як одразу ж їх розколює блискавка. Цікаво, що природні аномалії навколо статуї зафіксували і українські, і європейські вчені.
Однак графа легенди не злякали, щобільше він вирішив відшукати святилище цього ідола і дійшов висновку, що воно розташовувалося на пагорбі Богіт. Але далі у своїх дослідженнях не рушив, а до цієї теми повернулися археологи лише через століття. Вдруге пошуки капища організували доктори наук Русанова та Тимощук. Після розкопок на пагорбі Богіт група археологів відшукала кам’яний постамент діаметром дев’ять метрів і заввишки пів метра з отвором у центрі, який збігався з розмірами стовпа Збручанського ідола. Навколо нього були розташовані 8 жертовних ям зі слідами жертвоприношень.
Дослідники з’ясували, які племена мешкали у X столітті у цій місцевості. За межами капища відшукали залишки спільних хат – споруд, де жили волхви, а трохи далі – колишнє село, мешканці якого слугували волхвам. Там відкопали чимало предметів слов’янського походження, характерні для Волині, тому зробили висновок, що поклонялося божеству плем’я волинян.
Питання, які залишилися без відповідей
На цьому можна було б поставити крапку, якби не дослідження вчених за допомогою найсучаснішої апаратури. Вони визначили, що статуя Збручанського ідола зроблена з вапняку, який зустрічається у місцевості, де була знайдена. Але поверхня ідола занадто добре збереглася для багатовікового перебування у воді, залишилися непошкодженими не лише фігурки та візерунки, а й залишки червоного пігменту. Якщо раніше припускали, що ідола скинули у воду у X або XI столітті, коли відбулося хрещення Київської Русі та руйнування язичницьких капищ, то після проведення аналізу почали сумніватися. Адже залишки пігменту могли зберегтися лише за умови, що статую скинули у воду за 10-20 років до того, як її відшукали. Або навіть лише за кілька років до того.
Вчені довго шукали гіпотезу, яка пояснила б це явище, бо поважний вік ідола аналіз теж підтвердив. Дійшли висновку, що протягом багатьох століть ідола переховували у таємному храмі, куди не потрапляли дощ та сніг, а потім обережно закопали на березі Збруча. Минали століття, річка розмила береги, тому статуя впала одразу на глибину, де її через короткий час знайшли. Однак таку версію порушує факт, що у місці, де відшукали ідола, береги не високі, а пологі, тому впасти згори на глибину ідол не міг. Хіба що потім люди його спеціально відтягли від берега та втопили.
Однак ці нюанси вирішили проігнорувати, бо іншої логічної версії, як протягом 10 століть ідол зберігся у чудовому стані, не знайшлося. Втім, залишилася ще одна, трохи фантастична. Збручанський ідол – це свідчення існування незвичайного космічного стовпа, який забезпечував давнім слов’янам зв’язок між реальним та потойбічним світом. Це пояснює і 3 яруси, зображені на стовпі, які не були характерними для інших слов’янських ідолів. Здебільшого вирізали тільки один ярус світопорядку з огляду на покровительство божества: хліборобство, війни, кохання. Але все це – тільки припущення, а тим часом Збручанський ідол продовжує приховувати свої вікові таємниці, як робив це протягом багатьох століть.