Таксі вже давно стало настільки звичним видом транспорту, що важко уявити часи, коли його взагалі не існувало. Проте історики з’ясували, що перші наймані екіпажі з’явилися у Європі на початку XVIII століття, і були вони тоді кінними, а не автомобільними. Справжня боротьба за пасажирів почалася між візниками та автомобілістами на початку XX століття, але врешті-решт виграли водії машин. Хоча і від кінних таксі не всі країни відмовилися, зокрема і Польща. Навіть у XXI столітті можна покататися на кінному таксі, якщо завітати на Ринкову площу у Кракові, пише сайт krakow-future.eu.
Чому кінні таксі у Кракові називали “доріжками”?
Варто згадати, що перші таксі виникли ще у Стародавньому Римі, тільки для перевезення пасажирів використовували колісниці. У Європі і зокрема у Польщі такі послуги почали надавати наприкінці XVII століття, цей вид транспорту представляли різноманітні візки. Для заможних городян пропонували комфортніші умови, але й вартість поїздки була вищою. У Кракові візки називали фіакрами або “доріжками”. Слово “фіакр” запозичили у французів, бо там перші кінні таксі чекали на клієнтів біля костелу святого Фіакра, від цього імені й отримали свою назву. У Кракові слово “фіакр” означало не лише карету, а й візника також.
Але більше прижилося у Кракові слово “доріжка”, цю назву поляки запозичили у росіян. У Санкт-Петербурзі візники зазвичай чекали пасажирів біля великих шляхів, і поляки, які там гостювали, чули “дорога” або “доріжка”, коли йшлося про найманий екіпаж. А коли повернулися на батьківщину, за звичкою стали так називали візки, які перевозили пасажирів.
Чому у краківських кінних таксі немає №6?
Таку ситуацію пояснює окрема історія. На початку XX століття візок №6 у Кракові належав кучеру Яну Качаре, який із пасажирами розмовляв тільки віршами. Це настільки сподобалося польському поету Костянтину Галчинському, що він навіть склав про візника вірш “Zaczarowana dorożka” (Зачарована карета). Після цього пан Ян ледве встигав возити пасажирів, краків’яни бажали користуватися послугами тільки зачарованої карети. Історія розповідає, ніби конкуренти вкрали у Качаре його нотатник, куди той записував свої найкращі вірші. Візниця настільки розхвилювався, що раптом захворів і помер, а конкуренти розкаялися і вирішили на знак вшанування колеги прибрати цифру “6” із нумерації місцевих карет. Ще й створили пам’ятну табличку на розі Ринкової площі. Цікаво, що цієї традиції дотримуються й сучасні візники кінних таксі, які приймають туристів у Кракові. У нумерації екіпажів немає фіакра з №6.
Повільний наступ автомобілів
У XIX столітті придбати машину могли собі дозволити лише дуже багаті городяни, як і замовити її для катання вулицями. Але поступово цей вид транспорту став доступнішим, авто стали купувати представники різних верств населення, і деякі автомобілісти побачили у машинах ще й можливість заробити. Перші краківські моторні таксі вміщували не більше 3 пасажирів, у 1903 році поїздка у межах міста коштувала до 3 злотих незалежно від тривалості маршруту.
Таксометрів тоді не існувало, щоб точніше визначити ціну. Але ця сума була по кишені далеко не всім містянам, тому замовлень було небагато, більшість краків’ян віддавали перевагу кінним таксі, бо вони були дешевшими. Хоча деякі підприємці прозорливо вбачали за машинами майбутнє і навіть організували платні курси водіння, які відвідували чимало чоловіків Кракова.
Як вплинули на послуги таксі економічні кризи?
Попри високі ціни на послуги, автотаксі потроху набували популярності, завойовуючи довіру клієнтів. Однак почалася Перша світова війна, потім – економічна криза, чимало комерційних проєктів довелося заморозити. Лише через кілька років після завершення військових дій таксі знову з’явилися на вулицях Кракова. Тоді ж почали формуватися й служби таксі, часи одинаків відійшли у минуле. У Кракові наймані екіпажі базувалися на Головному залізничному вокзалі та біля пристані Вісли, де було легше відшукати пасажирів. Від інших машин їх відрізняло спеціальне внутрішнє вікно, яке відділяло водія від клієнтів.
Після війни краків’яни стали користуватися послугами автотаксі набагато охочіше, бо визнали, що машиною можна дістатися набагато швидше та з більшим комфортом, ніж на візку. А на попит з’явилися й пропозиції. За кількістю таксі у 1920 році у Польщі у лідерах була Варшава, там налічувалося понад 2500 таксі. Але й Краків не набагато відставав, бо був на ті часи досить великим торгівельним і культурним центром. Та тільки-но служби таксі почали набирати популярності, як почалася друга криза 1929 року, для більшості містян поїздки стали надто дорогими. Відтак кінні екіпажі знову взяли реванш.
На вулицях довоєнного та повоєнного Кракова
Чимало водіїв автотаксі покинули роботу через брак клієнтів, стали недоступними через високі ціни й платні курси водіїв. Але криза минула, попит на послуги найманих екіпажів знову почав зростати, на стоянках у Кракові почали утворюватися довжелезні черги. І все ж таки чимало містян за звичкою віддавали перевагу кінним таксі, деякі люди навіть боялися малозрозумілих агрегатів. Так що роботи вистачало представникам різних служб. Друга світова війна знову відкинула ринок послуг таксі далеко назад, тоді краківськими вулицями наважувалися їздити тільки велорикші з таксометрами.
А от після Другої світової війни попит на послуги таксі раптово злетів, охочих записатися на курси водіїв було більше, ніж транспортних засобів. За часів Польської Народної Республіки знайти на вулиці таксі було дуже проблемною справою, та й замовити заздалегідь – теж. Таксисти перебували у привілейованому становищі, вони могли собі дозволити самим вирішувати, кого запросити до машини, а кого – ні, чи везти клієнтів на замовлену відстань. Нерідко траплялося й так, що водії довго чекали на місці, доки не зберуть групу пасажирів. І це при тому, що технічний стан авто був далеким від ідеального, у машинах часто були відсутні двірні ручки, сидіння вражали дефектами оббивки. Технічні огляди проводили рідко, ремонтували здебільшого тільки двигуни. А вже придбати новий автопарк або модернізувати машини не могли собі дозволити ані приватні власники, ані компанії таксі. Щодо кінних таксі, то вони рідко пропонували свої послуги, бо автокомпанії не терпіли конкуренції.
На початку XXI століття
Ситуація змінилася після розпаду СРСР, коли Польща змінила позиції на політичній арені. Одразу почали з’являтися нові служби таксі, які швидко модернізувалися, на початку 2020 років на ринку Кракова налічується декілька корпорацій, які пропонують клієнтам комфортні поїздки на різноманітних авто. Повернулися й кінні таксі, але більше як розвага для туристів. Гарних, запряжених у візки коней можна побачити на Ринковій площі міста, вони чекають на клієнтів зазвичай біля Маріацького костелу. Здебільшого пасажирів катають по площі, але цілком реально замовити й тривалішу поїздку.
Коней візники підбирають ретельно, всі тварини відрізняються випещеними хвостами та гривами й доглянутим виглядом. Їхні власники запевняють, що не так вже й легко знайти тварин під упряж, ще жеребчиками їх привчають ходити парою, щоб звикали до ритму, характеру, ходи напарника. А якщо один із двох раптом захворіє, то міняти доводиться обох, бо з чужим конем “двигунчик” кінного таксі в одній упряжці одразу не піде. А ще ж треба коней добре доглядати та годувати, так що клопоту у власників таких найманих екіпажів вистачає. Виходить, тримати великі групи кінних таксі немає резону, так що у протистоянні з машинами візники все ж таки поступилися позиціями. Але це – невіддільний чинник будь-якого прогресу.