Історія свідчить, що науку завжди рухали вперед ентузіасти своєї справи, які нерідко не шкодували власного життя заради підтвердження своїх відкриттів. У Польщі до таких шанованих діячів належить Одо Буйвід – засновник бактеріології у країні, котрий невтомно проводив дослідження заради порятунку людства від численних хвороб. Він керував Департаментом гігієни Кракова, очолював Інститут вакцинації Пастера, де розпочав виробництво першої польської протидифтерійної сироватки. Але за свої старання отримував протягом життя зовсім не нагороди, пише сайт krakow-future.eu.
Шлях до освіти
Одо-Фелікс-Казімєж Буйвід народився у листопаді 1857 року у Вільно, його дитинство було безрадісним. Батька звинуватили в участі у Січневому повстанні та звільнили з роботи, через злидні та негаразди поступово почали пиячити не лише батько, а й мати. Одо підлітком був змушений покинути школу та заробляти репетиторством, а до вступних іспитів готуватися самостійно. З юності його цікавила хімія, попри скрутне матеріальне становище, Одо зібрав вдома маленьку хімічну лабораторію. Міцні знання допомогли юнаку вступити на медичний факультет Імператорського Варшавського університету, де він постійно привертав увагу викладачів своїми здібностями.
У 1886 році Буйвід здобув диплом і незабаром почув про роботу французького мікробіолога Луї Пастера, який працював над вакциною проти сказу. Друзі допомогли йому дістатися до Парижа, де молодий медик зумів умовити вченого взяти його у команду. Талановитий юнак привернув увагу Пастера, тому на прощання той подарував учневі 2 скажених кролів, що було царським подарунком. Адже з ними Одо зміг запустити виробництво вакцини вже на батьківщині, формулу відшліфував у бактеріологічній лабораторії у Варшаві, яка була створена при філії Інституту Пастера. Паралельно читав медикам лекції з бактеріології, згодом ці матеріали були видані у Польщі окремим підручником.
У боротьбі з туберкульозом
У 1890 році Буйвід знову подався у мандри, цього разу – на зустріч з іншим видатним вченим Робертом Кохом, який тоді шукав вакцину проти туберкульозу. На той час хвороба знищувала людей тисячами, тому знайти ліки стало справою честі для молодого медика. Однак цього разу Кох таємницю чинників препарату не відкрив, Одо довелося самому працювати над формулою. Він навіть зробив собі експериментальне щеплення, тяжко перехворів, але не сумнівався в ефективності власних дій.
Коли повернувся до Варшави, почав практикувати щеплення на заводах, за робітниками яких мав наглядати як лікар, також працював на Привісленській залізниці. Його запросили контролювати вакцинальні заводи, які відкрилися у Петербурзі та Одесі, тож доводилося вченому бути консультантом між різними містами і навіть країнами. Знаходив час і на проведення досліджень над збудниками сказу, туберкульозу, холери, отримані високі результати подарували Буйвіду визнане ім’я у світі науки. Під час поїздок пан Одо вивчав діяльність станцій тестування харчових продуктів та води, які тільки почали з’являтися у Європі. Коли повернувся до Польщі, одразу ж організував у Варшаві міську станцію тестування, особисто досліджував стан води у Віслі.
Робота у Кракові
Буйвід також брав участь у численних гігієнічних та бактеріологічних з’їздах у Польщі та інших країнах Європи, публікував доповіді, навіть вивчив 13 мов, щоб вільно спілкуватися з колегами й читати необхідні матеріали. Пан Одо став настільки відомою особистістю у Польщі, що його запросили на посаду професора медичного факультету Ягеллонського університету. Професорське звання та австрійське громадянство він отримав за цісарським указом у квітні 1893 року.
Лікар перебрався з родиною до Кракова, але там, попри європейське визнання, вченого прийняли негативно. Спочатку навіть не дали обійняти посаду голови Департаменту гігієни Кракова, це вдалося тільки після надходження рішення міністерства з Відня. Але вчений не звертав уваги на недоброзичливців, він із головою поринув у наукову роботу. Крім філії Інституту Пастера створив також Інститут гігієни, працював з мешканцями, і все більше людей виявляли бажання зробити щеплення. У 1905 році придбав кам’яницю на вулиці Любича, де розташував завод із виготовлення вакцин і сироваток. Паралельно боровся за запуск водогону у Кракові і будівництво муніципальної каналізації, оскільки добре розумів, яку важливу роль відіграє гігієна у боротьбі з хворобами.
У колі заздрісників
Варто відзначити, що у всіх прагненнях пана Одо підтримувала дружина, вона відповідала за адміністрацію Інституту. Пані Казимира з родини Климентовичів була однією з перших відомих феміністок Польщі, характер мала твердий і рішучий. Вони одружилися у 1886 році, разом виховали 6 дітей, донька Гелена стала першою лікаркою-ветеринаркою, яка здобула диплом Академії ветеринарної медицини у Львові. Але це сталося тільки у 1923 році, а наприкінці 1890 років у Кракові пан Буйвід уповні відчув, наскільки ворожими можуть бути люди. Заздрісники звинувачували його у поганому керівництві Інститутом, в отриманні матеріальної вигоди від виробництва вакцин, що не личило професору університету. Були навіть слова про наукового фанатика, який компроментує Краків. Минув час, більшість звинувачень із вченого зняли, але всі ці неприємності негативно позначилися на стані його здоров’я.
Звинувачення та немилість
Коли почалася Перша світова війна, Буйвід став лікарем австрійської армії, очолив епідеміологічний відділ Краківського округу, виготовляв і постачав вакцини для армії. Паралельно забезпечував ліками ще й “Легіони”, відкрив для вояків шпиталь при своєму заводі. Така діяльність викликала обурення влади, до того ж австрійці звинуватили Буйвіда у завищенні цін на продукцію, що призвело до військового суду, а згодом – до офіцерського суду честі. Рішенням сенату Ягеллонського університету пана Одо не лише вигнали з австрійської армії, позбавили офіцерських чинів і нагород, а й призупинили звання професора. Це призвело до сильної психічної кризи, лікар-винахідник терміново залишив Краків, перебравшись до власного маєтку у Чаславі, який придбав у 1899 році. Керування заводом передав дружині та дітям.
Повернення у науку
Через деякий час пану Одо вдалося поліпшити стан здоров’я, у 1920 році він звернувся до польської влади з проханням скасувати вирок. Йому повернули військове звання полковника й доручили організувати кафедру гігієни у військово-санітарній школі Варшави. Повертатися до Ягеллонського університету він відмовився, подав документи на отримання пенсії, право на яку повернув після скасування рішення сенату. Знову розпочав наукову роботу, брав активну участь у конференціях, у діяльності Товариства сприяння свідомому материнству та моральній реформі, взявся редагувати часопис “Życie Świadome”.
А ще як знавець кількох мов захопився популярним на ті часи есперанто, навіть у 1924 році об’єднав рухи есперантистів Польщі. Редагував журнал “Pola Esperantisto”, його обрали головою Міжнародної асоціації есперантистів та Федерації асоціацій есперантистів у Польщі. Також відзначився у Кракові тим, що заснував відділення міжнародного Ротарі Клубу. Активно цікавився політикою, пана Буйвіда навіть обрали сенатором від партії Пілсудського у 1935 році.
Ціна самотності
Найсильніший удар випав на долю вченого, коли у жовтні 1932 року померла його кохана дружина Казимира, яка була ще й відданою товаришкою по роботі. Останні 10 років життя пан Одо сумував за нею, навіть почав писати дружині листи, хоча й знав, що та ніколи їх не отримає. Ці нотатки лягли в основу щоденника, сповненого спогадів про минуле та філософсько-моральних роздумів.
Коли почалася Друга світова війна, нацисти почали переслідувати родину Буйвіда, вченого постійно забирали на допити. Це остаточно підірвало сили видатного науковця, у ніч на Різдво 1942 року він пішов з життя, поховали пана Одо на Раковицькому цвинтарі у Кракові. Але спогади про цю людину залишилися у записах, які у 1990 році видавці Данута і Тадеуш Яросинські випустили у книзі “Самотність. Щоденники 1932-1942 років” (“Osamotnienie. Pamiętniki z lat 1932-1942”). А ще залишився у Кракові заснований вченим завод виробництва сироваток і вакцин, у 1964 році справу продовжили онуки Одо Буйвіда.