Такий винахід як телефон викликав чималий ажіотаж у Європі, однак у Кракові, порівняно з іншими містами, запроваджуватися телефонний зв’язок почав пізніше. Перші випробування відбулися наприкінці 1877 року, значну роль відіграла реклама, яку організували активісти Генрих Махальський та Еміль Проташевич. Але одразу ж виникли проблеми, про які детально писали міські газети. Завдяки цьому сучасним дослідникам вдалося відновити картину, яка склалася у позаминулому столітті, пише сайт krakow-future.eu.
Перші експерименти та перший успіх
Перший експеримент з телефоном у Польщі розпочався 7 грудня 1877 року, для перевірки вирішили використати лінії вздовж залізничних колій Варшава-Відень. Повторити спроби у Кракові наважилися через тиждень за ініціативою місцевої дирекції пошти. Першими апаратами, які побачили краків’яни, були моделі компанії “Siemens & Halske”. Журналісти писали, що репетиція пройшла ідеально, було чітко чути кожне слово. Товариство Вінсента де Поля настільки захопилося новинкою, що керівники планували розмістити телефон на своєму стенді під час ярмарку. Але реалізувати ці плани не вдалося, бо пізніше в газетах про акцію вже не згадували.
Спроба налагодити телефонну мережу
Однак, щоб скористатися новинкою могли містяни, треба було налагодити мережу. Це вимагало часу та коштів, лише у грудні 1882 року газети почали писати про її створення, ініціатором та інвестором проєкту виступив барон Каєтан Горох. Вже у червні того ж року він отримав ліцензію Міністерства торгівлі, запросив на роботу інженера Владислава Дуніна, який мав координувати технічні аспекти. Йшлося про встановлення прямого телефонного зв’язку і, звісно ж, було необхідно, аби такий проєкт уповні підтримала міська влада Кракова.
Спочатку згоду отримали. Розпочалося будівництво телефонної станції, якою могли б скористатися згодом містяни. Підключення запланували на березень 1884 року, але очікуваних змін не відбулося. Журналісти пояснювали затримки бюрократичними перепонами. А інженер Дунін звернувся до мешканців Кракова через газети, де назвав 2 причини: перешкоди з боку міської влади, яка не давала згоди на проведення кабелів, та відсутність зручних погодних умов. Але справа потроху просувалася, у січні 1884 року, за інформацією краківського “Czas”, до пробної мережі почали підключати абонентів. У редакції “Нова реформа”, розташованій біля головного офісу компанії, яка відповідала за роботу, встановили апарат фірми “Feirich et Leopolder”. Подивитися на нього до редакції часто заходили мешканці.
Як узгоджували протипожежну телефонну мережу?
Дискусії ініціаторів з представниками влади затягнулися. Тим часом компанія ініціаторів зазнавала збитків, а прибуток був лише у перспективі. У липні 1884 року інженер Дунін навіть висловлював пропозицію передати підприємство місту, бо втомився вже чекати на згоду. Аж раптом спрацювала інша ідея – створення протипожежної телефонної мережі. Це допомогло зламати перепони.
Рада погодилася дати ліцензію на проведення телефонних дротів, але з умовою зберігання за собою права його відкликати. А ще місто отримувало право збирати 5% від валового доходу. Інвестори погодилися, однак виникли інші проблеми. Представники влади вимагали прокласти дроти вздовж карнизів будівель, а не над дахами, як планувалося. Пояснювали таку вимогу тим, що дроти притягуватимуть блискавки.
Це спровокувало нову хвилю дискусій та суперечок. Зрештою у квітні 1885 року в газетах повідомили про ліквідацію підприємства, яке опікувалося проведенням телефонної мережі. Сатиричний журнал “Біс” іронічно коментував, що коли міська влада Кракова так боїться блискавок, то хай би для додаткового захисту дозволили прокласти дроти під карнизами.
Створення протипожежної телефонної мережі
До питання створення телефонної мережі повернулися лише через рік. На дахах таки з’явилися телефонні дроти, у 1852 році заклали кабель, який з’єднував площу Ринок, Суконні ряди та Костел святої Марії. Штаб пожежної команди розташувався у Суконних рядах, протипожежна мережа налічувала 41 телеграф і 15 апаратів. У ключових точках міста встановили телефони, звідки можна було зателефонувати й повідомити про пожежу.
Прилади розмістили в дерев’яних ящиках, встановлених на воротах будинків. Ключі від них мали власники будівель, охорона порядку, нічні сторожі. Місця, де розташували телефони, позначили спеціальними ліхтарями та червоними дошками з білими написами “Пожежна телеграфна станція”. Портативний апарат мали пожежники. Пристрої під’єднали до ліній місцевої сигналізації, щоб забезпечити двосторонній зв’язок із пожежною станцією.
На практиці виявилося, що кабелі, прокладені вздовж стін, створюють проблеми для містян. Дроти вібрували, створюючи неприємні звуки, які добре чули мешканці будинків, чиї вікна прилягали до лінії. У газеті “Нова реформа” описували ці звуки, як неприємний стогін або імітацію далекого дзвону. Представники влади пообіцяли проблему вирішити, але так і не спромоглися. Вона залишалася нагальною аж до 1888 року. Але попри всі складнощі встановлення телефонів все ж таки позитивно вплинуло на безпеку Кракова. Люди активно користувалися новим зв’язком, що дало можливість швидше та результативніше реагувати на пожежі.
Участь інженера Махальського
Варто згадати зусилля одного з ентузіастів справи, інженера проєкту, мешканця Кракова Генриха Махальського. Він найактивніше агітував громадськість за таку новинку як телефон. Працював інженером на міській залізниці і був талановитим винахідником. Після досконалого вивчення особливостей телефону взявся за усунення дефектів, які виникали під час роботи апарату. Розробив порошковий вугільний мікрофон, і найцікавішим є те, що над подібним рішенням паралельно з ним працював Томас Едісон.
Презентуючи свій винахід, Махальський відвідав декілька міст, 2 презентації відбулися у Кракові у грудні 1883 року. Потім винахідник представив свою розробку на польському форумі технічного товариства. Весь прибуток від проведеної презентації переказав на встановлення пам’ятника польському письменнику Адаму Міцкевичу.
Державні вимоги
Варто згадати, що такій активності будівництва телефонної мережі у Кракові сприяла й позиція уряду. На початку 1887 року у пресі були оприлюднені плани Міністерства торгівлі, за якими передбачалося створення телефонних мереж загального користування у кількох містах. У переліку значився й Краків. На зустрічі у міській управі ознайомилися з листом канцелярії губернатора, де підтверджувалася ця інформація. У червні мешканцям повідомили, що є рішення створити центр загальнодоступної телефонної мережі.
Міська влада визначилася і з цінами на встановлення телефонів. Кабель від панелі керування до будинку абонента на відстань менш як 500 метрів обійшовся б у понад 5000 злотих. А за кожні наступні 100 метрів – ще по 10 злотих. Річну абонплату встановили у 50 злотих. Установи мали право на 50% знижку. Всі журналісти погоджувалися з тим, що ціни зависокі, висловлювали припущення, що це зробили для того, щоб зменшити інтерес людей до новинки. Однак попри таку ситуацію охочих вистачало. Враховуючи досвід із телефонами протипожежної охорони, вирішили обладнати заплановану мережу пристроями для ліквідації вібрацій та дзижчання дротів під час розмов. У 1889 році у Кракові налічувалося 22 кілометри телефонних ліній.
Внаслідок всіх цих перипетій перша телефонна мережа загального користування у Кракові почала працювати лише у 1893 році. Вона нараховувала 95 абонентів, яких обслуговували 8 телефоністів. Комутатор розташовувався у будівлі Головпошти. Всі ці номери можна було відшукати у телефонній книзі Кракова.