Краків зазвичай відкривається туристам через Ринкову площу (Rynek Główny), Вавель (Wawel) і кілька традиційних маршрутів, де місто виглядає майже як на листівках. Але варто звернути у бік вулиці Крупничої (Krupnicza), як картинка одразу змінюється. Саме там, у кам’яниці №22 колись розміщувалася відома Спілка польських письменників (Związek Literatów Polskich). Це місце не було лише офісом чи адресою для листування, там водночас жили й працювали десятки польських авторів, пише krakow-future.eu. У XXI столітті цей будинок цікавий тим, що демонструє зовсім інший вимір міста – без офіційного пафосу чи музейної дистанції.
Краківська кам’яниця, яка пережила армії
Будинок на Крупничій, 22 у Кракові зводили у 1911 році за проєктом відомого польського архітектора Генріка Ламенсдорфа (Henryk Lamensdorf). Таке замовлення зробив краківський адвокат Адольф Лебескінд (Adolf Lebeskind). Споруда спочатку жила типовим міським життям: орендовані квартири, крамниці на першому поверсі, кав’ярні, куди заходили тільки “свої”. Але XX століття швидко перетворило цю буденність на шар історії – під час Другої світової війни там працював готель для чиновників Третього Рейху. А у січні 1945 року, коли до Кракова увійшли радянські війська, кімнати зайняли офіцери.
Після війни до будинку на Крупничій прийшли люди, які мали зібрати з уламків культурне життя. Адам Важик (Adam Ważyk) приїхав до Кракова з дорученням організувати місцеве відділення Спілки польських письменників, і почалася тривала історія пошуків приміщення. Тадеуш Квятковський (Tadeusz Kwiatkowski) запропонував будинок на Крупничій, 22. І не тому, що це була “правильна інституційна адреса”, а через те, що знав це місце як крамницю з найсмачнішими кремовими тістечками. Спільними зусиллями Важик та Квятковський “перезапустили” адресу, з чого й почалася історія одного з найвідоміших літературних гуртів повоєнного Кракова.
Як будинок передавали письменникам?
У лютому 1945 року представник Тимчасового уряду у Краківському воєводстві офіційно передав приміщення Спілці польських письменників. Формально це виглядало як адміністративне рішення у нових повоєнних реаліях, але легенд навколо цієї події назбиралося чимало. У спогадах і переказах залишилася історія про те, як делегація письменників нібито потрапила на Крупничу вулицю хитрістю.
Делегати відвернули увагу охорони, проскочили на другий поверх, а радянські солдати, які перебували всередині, зустріли їх доброзичливо. І погодилися передати приміщення, бо нібито мали вирушати далі, на Берлін. Власне, активісти могли обрати й іншу будівлю. Але Славомір Мрожек (Sławomir Mrożek) пізніше іронічно пояснював таке рішення тим, що важливу роль відіграли запаси вина та міцних напоїв, залишені нацистами. За іншими свідченнями, запаси були у сусідньому будинку, але на ці дрібниці у спогадах вже ніхто уваги не звертав.
Літературний Краків у стінах одного будинку
Після війни Краків заполонили люди, які втратили свої домівки, і серед них було багато письменників із Варшави та Львова. Житло тоді розподілили між членами Спілки польських письменників, але через нестачу місця в одній квартирі часто мешкало по кілька сімей. У підсумку через Крупничу, 22 пройшло понад 100 письменників, це був своєрідний потужний рух у мініатюрі.
Наприклад, тільки у квартирі №3 у різні часи мешкали:
- критик Тадеуш Пайпер (Tadeusz Peiper);
- прозаїк Міхал Русінек (Michał Rusinek);
- письменник Єжи Корчак (Jerzy Korczak);
- поет Єжи Плешнарович (Jerzy Pleśniarowicz);
- перекладачка Яніна Бжозовська (Janina Brzozowska);
- поет Тадеуш Ружевич (Tadeusz Różewicz);
- поетка Галіна Посвятовська (Halina Poświatowska).
Побут у будинку залишався тоді далеким від комфорту: не було центрального опалення, квартири обігрівали печами, а вугілля доводилося носити з підвалу. Часто протікав дах. Відома польська письменниця Віслава Шимборська (Wisława Szymborska) пізніше згадувала, що на Крупничій стіни були вологі, а у повітрі постійно відчувався запах цвілі.
Місце, де література стала спільним життям
Один із давніх мешканців будинку Владислав Бодницький (Władysław Bodnicki), пізніше згадував у книзі “Музи на Крупничій”, що значну частину квартир передали колегам з інших міст. Надмірна концентрація письменників на квадратний метр житла швидко призвела до феєрверків вигаданих жартів, різноманітних історій та критичних зауважень. Тому не дивно, що ця адреса зібрала кілька назв.
Найвідоміші з них:
- літературний колгосп;
- літературні чотирикімнатні;
- будинок сорока бардів.
Остання назва сподобалася всім настільки, що навіть увійшла до міського фольклору. У багатьох прозових текстах і поетичних замальовках краківських письменників поставала сама атмосфера Крупничої. Наприклад, у вірші “Вулиця циніків” Константин Ільдефонс Галчинський (Konstanty Ildefons Gałczyński) писав: “У Кракові ми всі живемо на одній вулиці / І ми всі неймовірні циніки”.
Інтер’єр, що бачив Нобелівських лауреатів
Профспілка займала кімнати на різних рівнях будинку: кабінет секретаря, кабінет президента, бібліотека. На першому поверсі розташовувалася велика зала, яку ще нацисти переобладнали з трьох магазинів та оформили у стилі баварської пивної: з важкими дерев’яними столами, лавами та стільцями з високими спинками.
Це приміщення, яке було водночас їдальнею та місцем для зустрічей, у 1956 році перебудували Анджей Куркевич (Andrzej Kurkiewicz) та Богдан Пачовський (Bogdan Paczkowski. Там приймали й міжнародних гостей, серед яких були лауреати Нобелівської премії:
- Іво Андрич (Ivo Andrić);
- Джон Стейнбек (John Steinbeck);
- Жан-Поль Сартр (Jean-Paul Sartre);
- Генріх Белль (Heinrich Böll);
- Пабло Неруда (Pablo Neruda)
Відвідували будинок літераторів і такі почесні гості як відомі письменники Поль Елюар, (Paul Éluard), Ален Робб-Грійє (Alain Robbe-Grillet), Сімона де Бовуар (Simone de Beauvoir), Ромен Гарі (Romain Gary), Жульєн Бенда (Julien Benda), Роже Гароді (Roger Garaudy), Валентин Катаєв, Сергій Михалков, Євген Євтушенко. Всіх гостей перерахувати неможливо, адже це були творці з усього світу.
Останні роки літературного Кракова на Крупничій, 22
Коли краківське відділення Спілки польських письменників у 1979 році перенесли на вулицю Каноніча (ulica Kanonicza), будинок на Крупничій поступово почав втрачати свою провідну роль для Кракова. Остаточним ударом стала ліквідація Спілки польських письменників під час воєнного стану, і разом із цим будівля на Крупничій втратила останній сенс, який ще тримав її на культурній мапі Кракова.
Після 1989 року будинок літераторів залишився на місці, але його життя змінилося. Спілка польських письменників втратила колишній вплив і ресурси, які дозволяли утримувати будівлю як єдиний творчий центр за часів Польської Народної Республіки. Частину приміщень приватизували, частину – почали здавати в оренду, і будинок втратив свою єдину функцію.
У 2020-х роках це звичайна міська кам’яниця з історичним шлейфом, але не порожня. У ній розмістилися:
- краківське відділення Związek Literatów Polskich;
- культурні ініціативи та офіси;
- житлові квартири.
Атмосфера будинку, де під одним дахом водночас десятки письменників відпочивали, сперечалися й формували літературне середовище міста, зникла. І все ж таки сама адреса Крупнича, 22 у Кракові не розчинилася повністю у міському ландшафті. Вона втратила статус центру літературного життя, але залишилася місцем пам’яті. Пам’яті про час, коли література існувала не лише як тексти талановитих митців, а й творчий вир цікавого повсякдення.