Історія Європи налічує чимало вигаданих та реальних історій про різних алхіміків, які намагалися перетворити ртуть на золото та винайти філософський камінь. Як відомо, всі їхні спроби не мали успіху, таємниця філософського каменю й у XXI столітті продовжує приваблювати своєю загадковістю сучасних вчених. Але були серед середньовічних алхіміків і геніальні винахідники, у Польщі до них належить Міхал Сендзівой (Michał Sędziwój), якого знали ще під ім’ям Міхаеля Сендівогіуса Полонуса (Michael Sendivogius Polonus), пише krakow-future.eu.
Він протягом багатьох років шукав свій філософський камінь – порошок, який перетворював залізо на золото, а натомість випадково винайшов елемент кисню, але не звернув на це уваги. Вже набагато пізніше – у 1770-х роках – відкриття кисню приписали іншим вченим – Джозефу Пристлі та Антуану Лавуазьє. Насправді вони запозичили ідею у польського алхіміка, бо були добре знайомі з його науковими працями.
Дитинство та юність Міхала Сендзівоя
Майбутній талановитий вчений народився у 1566 році у родині польського дворянина, неподалік від міста Нови-Сонч. Є дані, що він був позашлюбною дитиною, але батько забезпечив йому непогану освіту. Міхал спочатку навчався у монастирській школі у Варшаві, потім підлітком вступив до Краківської академії. Як і у багатьох європейських університетах, алхімії там вчили таємно, але навіть скромних уроків вистачило, щоб юнак назавжди закохався у цю загадкову науку.
Під час навчання Сендзівой потоваришував з Миколою Вольським, який практикував алхімію, разом вони почали ставити різноманітні досліди. Потім Міхал виявив бажання набратися досвіду у Європі, дослідники припускають, що допоміг йому із грошима на мандрівку Микола Вольський, який мав знайомих у колах, близьких до імператора Рудольфа II. Молодий алхімік дістався до Константинополя у складі дипломатичної місії, потім побував в Італії, поспілкувався з місцевими алхіміками. Навчався в університетах Лейпцига, Відня та Альтдорфа під Нюрнбергом.
Легенда про чарівний порошок Сендзівоя
Відомо, що у 1595 році після навчання в Альтдорфі Міхал вирішив перебратися до Праги. На той час він вже одружився з Веронікою Штіберін. У Чехії його взяли на дипломатичну службу, Сендзівой став представником польського короля Сигізмунда III при королі Рудольфі II. Це були часи шани та багатства, крім того, алхімік багато уваги приділяв своїм дослідам, і цій роботі ніхто не заважав. У 1599 році овдовів, що змусило його ще більше зануритися у науку. Історики з’ясували, що через кілька років після цієї події Міхалу написав давній товариш Александр Сетон, який нібито погодився поділитися таємницею перетворення металів на срібло та золото. Натомість просив допомогти вирватися із в’язниці у Дрездені, куди його посадив курфюрст Саксонії Крістіан II, щоб учений відкрив формулу багатства.
Сендзівой відгукнувся, приїхав до Дрездена й зумів влаштувати товаришеві втечу. На знак подяки Сетон нібито поділився з ним таємничим порошком, який перетворював метали на срібло та золото. Цю легенду підтверджує факт, що у 1604 році у Празі Сендзівой провів експеримент з використанням таємничого порошку перед Рудольфом II і зумів перетворити металеву монету на золоту. Дослідники припускають, що порошок міг бути сумішшю для золочення. Але володар залишився у захваті і навіть помістив на стіні свого замку табличку з написом латиною “Нехай інший зробить те, що зробив Сендзівогіус із Польщі”. У тому ж році Сендзівой анонімно опублікував латиною наукову працю “De lapid ephilosophorum tractatus duodecim”, яка пізніше стала відомою під назвою “Нове світло алхімії”.
Ціна чудодійного порошку
За таємничу суміш алхімік Міхал Сендзівой трохи не заплатив життям. У 1605 році його запросив до Штутгарта герцог Вюртемберзький Фрідріх I, а коли вчений приїхав, його одразу ж ув’язнили у вежі замку. Є версія, ніби на цей крок наважився герцогський алхімік Йоганн фон Мюленфельс, який прагнув дізнатися рецепт таємничого порошку. Речі у гостя відібрали, але самому дали можливість втекти, бо тримати у полоні друга сюзерена господаря – герцога Рудольфа II було небезпечно. Можливо, заздрісники розраховували, що Міхал загине при втечі, але йому пощастило. Алхімік вирвався з полону, дістався до свого покровителя й розповів про підступність підлеглих. У злочині звинуватили Йогана фон Мюленфельса й стратили, хоча історики певні, що той не наважився б на такий крок без наказу свого герцога. Але повернути чарівний порошок Сендзівою так і не вдалося, невідомо, чи то Мюленфельс його витратив на власні досліди, чи то дуже добре сховав.
Життя Міхала Сендзівоя у Кракові
Фото: картина Яна Матейка “Алхімік Сендзівой”, 1867 рік
Після небезпечних мандрів та випробувань алхімік вирішив повернутися до Польщі й оселився у Кракові. Там здобув звання королівського секретаря й продовжив свої таємничі досліди у лабораторії, місце для якої виділив король Сигізмунд III у замку Вавель. Вчені вважають, що монарха вразило чергове перетворення металу на золото, хоча невідомо як алхімік міг це зробити без чарівного порошку. Цю подію навіть зобразив на картині “Алхімік Сендзівой” художник Ян Матейко. Завдяки цьому успіху та своїй репутації, пан Міхал отримував щедре фінансування на свої досліди, оскільки монарх дуже цікавився алхімією.
У 1606 році навіть заснував власну лабораторію у замку у Кшепіце, але бажаних результатів так і не отримав. Історики припускають, що для польського короля Міхал використав приховані залишки таємничого порошку, а самостійно відшукати формулу не зміг. Хоча не можна виключати версію, що суміш відомий алхімік винайшов сам, але тоді незрозуміло, чому не зміг повторити рецепт. Та хай там що, але після невдачі алхімік Міхал Сендзівой втратив підтримку короля Сигізмунда III і був змушений покинути Краків.
Переїзд Міхала Сендзівоя до Відня
Щоб не накликати на свою голову ще більший гнів покровителя, алхімік вирішив податися до Марбурга, кілька років провів у Відні, Богемії та Моравії (територія сучасної Чехії). У 1616 році запропонував свої послуги королю Фердинанду II й залишився при дворі. Невідомо, чи демонстрував пан Міхал перетворення металів на золото цьому монарху, але за політичну діяльність в інтересах імператора отримав маєток у герцогстві Крнов біля села Краварже. На той час Сендзівой вже був досить шанованою та заможною людиною, збереглася інформація, ніби алхімік здобув популярність як проєктувальник металевих шахт і ливарних заводів. Але коли почалася Тридцятилітня війна 1618-1648 років, багаті люди почали витрачати кошти на війну, а не на алхімію. Відтак вчений обмежився скромними науковими дослідами у власному маєтку, де й помер у 1636 році. Все майно залишив доньці Марії-Вероніці.
Цінні праці Міхала Сендзівоя
Як це часто траплялося з відомими вченими, найголовніше своє відкриття про елемент кисню алхімік зробив у процесі пошуків філософського каменя, який перетворював метали на золото. За своє життя написав 6 наукових праць, але публікував їх анонімно, без присвят королям або князям, бо найвище цінував власну незалежність. Використовував різні псевдоніми: Сармата Анонімус, Heliocanthaurus Borealis (Той, хто прославляє північне сонце), Sendivogius, Cosmopolite. Ще створював анаграми зі своїх різних імен: Divi Leschi Genus Amo, Angelus Doce Michi Ius, Ioachimus d’Estinguel.
Манускрипт “De Lapide Philosophorum tractatus XII” Міхал Сендзівой видав у 1604 році у Чехії. Найвідомішою науковою працею стали “Філософські листи, особливо цінні для тих, хто цікавиться герметичними істинами”, де вчений виклав головні принципи герметичної науки. Найбільшу славу подарувала пану Міхалу праця “Нове світло алхімії”, яку у XVII-XVIII століттях перевидавали 44 рази. Також Сендзівой розробив способи очищення та створення різних кислот, металів та інших хімічних сполук.
Таємниця відкриття кисню
Вчений знав, як отримати цей елемент, треба було лише нагріти селітру, й вона починала виділяти кисень. У своїй алхімічній системі Міхал називав цей елемент “їжею життя” та “духом світу”, речовиною, яка дає життя всьому живому. Про це відкриття він написав у “Трактаті про сіль”, який вийшов у 1598 році. Якби вчений уважніше поставився до цього відкриття, то міг би стати першовідкривачем цінного для науки елементу. Хоча його заслуги через багато років таки були визнані, а більшість творів перекладені багатьма мовами зокрема латиною, французькою, німецькою, англійською та чеською, друкували праці у Відні, Москві та Лондоні.