Всі спеціалісти знають, що для європейських міст характерна своя архітектура, хоча трапляються й винятки. Є у польському Кракові на перетині вулиць Длугої та Пендзіхів триповерховий будинок, увінчаний не стандартним шпилем, а мінаретами. Він стоїть вже понад століття, бо зводився ще у 1885 році, а незвичайну для Європи прикрасу отримав від власника – Артура-Теодора Райського, який забажав створити куточок Османської імперії у себе вдома. Причини такого рішення дослідники наводять різні, і всі вони по-своєму оригінальні. Понад століття поляки дбайливо зберігали цю дивовижну споруду і дали їй назву “Турецький будинок”, пише сайт krakow-future.eu.
Історія власника Артура Райського
Щоб зрозуміти мотиви такого вчинку, варто познайомитися з власником Турецького будинку. Артур-Теодор Райський був із родини збіднілих шляхтичів, однак зберіг свій герб – Кораб. Відомо, що народився він як російський громадянин, але після Січневого повстання був змушений прийняти громадянство Османської імперії. Райський отримав чин капітана ще у Польському легіоні, потім служив в армії Османа у Туреччині під час війни між Османською імперією та Росією у 1877 році. У 1885 році повернувся на батьківщину. Як почалася Перша світова війна, вступив до Легіону Пілсудського, та коли у війну втрутилася Туреччина, був змушений йти воювати на боці турків. Потім вивчився на авіатора, воював у Дарданеллах, додому повернувся у червні 1919 року командиром льотної ескадрильї.
У 1926-1939 роках він був командувачем польських військ, відповідав за модернізацію вітчизняної військової авіації. Райський мав величезний досвід, протягом життя служив у австро-угорській армії, польських легіонах, турецькій, французькій армії. Очолював авіаційне міністерство Польщі, увійшов до історії країни як фахівець, котрий вивозив за кордон запаси державного золота напередодні Другої світової війни.
Літав над Північною Африкою та Азією у складі Королівських військово-повітряних сил Великобританії. Після смерті генерала Сікорського командував Польськими військово-повітряними силами. Після завершення Другої світової війни повернувся на батьківщину, працював у Польській ліквідаційній частині, демобілізувався у 1949 році. Потім перебрався до Англії, оселився у лондонському районі Ілінг, де працював сюжетником. Але при цьому залишався громадянином своєї держави, був активістом місцевої польської громади та почесним головою Товариства польських авіаторів. Його згадували офіцери як сміливу людину з вольовим характером, ці якості він не втратив і у цивільному житті.
Оригінальний проєкт будинку
До Кракова офіцер приїхав у 1890 році, там одружився й оселився у дохідному будинку. Артура Райського не злякала навіть погана слава місця: ще з XV століття на перетині вулиць Длугої та Пендзіхів стояла лікарня для прокажених, яку прибрали тільки у 1818 році й поставили дохідний будинок. Спочатку споруда була стандартною двоповерховою, але у 1910 році Артур Райський забажав мати 3 поверхи та ще й прикрасити верхівку мінаретами. Проєкт реконструкції міська влада схвалила у червні 1910 року, документ підписала дружина офіцера Юзефа як власниця будинку.
Розробив проєкт краківський архітектор Хенрік Ламенсдорф, який був власником краківської архітектурно-будівельної компанії. Він брався тільки за дорогі проєкти, які відрізнялися оригінальними архітектурними рішеннями. Саме будинки Ламенсдорфа вражали стильними інтер’єрами на сходах і такою новинкою тих часів, як ліфти. Артур Райський забажав мати триповерховий чотирифлігельний будинок із внутрішнім двором. Верхівку вимагав прикрасити мінаретом – башточкою, оточеною галереєю й перекритою конічним куполом з півмісяцем. Потім вирішив додати ще дві менші башточки по боках від головної. Всередині вони були копією мечеті з молитовною нішею, збудованою за мусульманськими принципами.
Чому саме мінарети?
Оригінальна споруда одразу привернула увагу містян, її між собою почали називати Турецьким будинком. Не обійшлося й без чуток. Розповідали, ніби Райський поставив мінарети заради дружини-мусульманки й навіть приводив муедзина, щоб той співав молитви. Інші казали: молитви співав сам господар. І ніби така прикраса на даху настільки не сподобалася сусідам-католикам, що вони наполягли, аби господар встановив біля входу до будинку скульптуру Богоматері. Насправді Артур Райський був протестантом, його дружина Юзефа – католичкою, молитви з мінаретів ніколи не співав. А статуя Богоматері стояла біля будинку ще з 1865 року, потім була зруйнована штормом і відновлена тільки у 1896 році.
Доктор гуманітарних наук, етнолог, сходознавець Єжи-Семислав Лонтка намагався з’ясувати деталі цієї історії та дійшов висновку, що одружитися з мусульманкою Артур Райський ніяк не міг, бо мав би тоді й сам прийняти іслам. А нічого схожого не було, хоча офіцер тривалий час служив у Османській імперії. За законами ісламу він міг би мати кілька дружин, а на таке не погодилася б його законна вінчана дружина Юзефа. Щодо молитов у кімнаті, розташованій за мінаретом, то онука Райського Єва Пражмовська згадувала, що чула, як хтось молитви читав, але голос був чужий. Можливо, це завітав якийсь гість діда, який вирішив змінити віру на іслам.
Хоча вчений припускав, що зміна віри дала б офіцеру, який багато років провів на службі у Туреччині, можливість зробити непогану кар’єру у турків. Адже тоді Речі Посполитої на мапі не було, розділені держави, громадянами яких були поляки, могли вимагати екстрадиції з Османської імперії. А контракти на тих, хто прийняв іслам, не поширювалися. Онука Райського нічого про це розповісти не могла, як і про другу дружину-мусульманку діда, тому остаточно з’ясувати це питання так і не вдалося. Дослідник припускав і такий аспект, що Райський вирішив створити у власному будинку куточок, який нагадував би йому про молодість, проведену серед турків. Хоча й версію, що офіцер забажав виділитися у колах краківської шляхти ось таким незвичайним способом, збудувавши на даху мінарети, теж відкидати не варто.
Пам’ятна дошка на Турецькому будинку
Так склалося, що син геройського офіцера Райського Людомил-Антоній фактично повторив шлях батька. Служив у турецьких військово-повітряних силах, був тяжко поранений під Галліполем. Після шпиталю воював у османській армії, потім навчався на пілота, як і батько, служив у повітряних військах Туреччини. Потім воював вже у складі польської 4-ї стрілецької дивізії проти більшовиків. У 1921 році під час битви під Варшавою командував авіаційною ескадрильєю. Хоробро воював під час Першої та Другої світових війн, у польсько-радянській, польсько-українській війнах, відзначився як бригадний генерал. У Польщі Людомила Райського називають засновником вітчизняної авіації. Відтак на парадному фасаді Турецького будинку, де він жив, було встановлено пам’ятну дошку, яка нагадує містянам про заслуги бойового генерала.
Щодо самого будинку, то він входить до реєстру пам’яток Кракова. У 2014 році була проведена реконструкція парадного фасаду, досвідчені спеціалісти відновили навіть оригінальні кольори, виявлені під час стратиграфічних досліджень. Тільки співфінансування ремонту з міського бюджету склало 240 000 злотих, однак витрати були того варті. У XXI столітті Турецький будинок продовжує дивувати гостей Кракова своєю оригінальністю та молодцюватим виглядом, попри дуже поважний вік. І це не зайве, адже загадкові історії про кохання в усі часи приваблювали тисячі туристів. А таку легенду про кохання офіцера до красуні-мусульманки вже понад століття дбайливо зберігає таємничий Турецький будинок з мінаретами у центрі Кракова.