У сучасному Кракові виходить 7 газет в електронному та друкованому вигляді, кожна з яких має свою цікаву історію. Серед найшанованіших не лише у Кракові, а й у всій Польщі – “Dziennik Polski”, який почав виходити наприкінці Другої світової війни. Журналісти намагалися висвітлювати важливі події не лише у Кракові, а й в усій Малопольщі, і їхні старання дуже цінували вдячні читачі протягом десятиліть, пише krakow-future.eu.
Політика і роль преси у післявоєнному Кракові
Дослідники зазначали, що про пресу Кракова у перші роки після визволення від нацистів збереглося дуже мало інформації. Хоча визнають, що це місто зробило дуже значний внесок у формування нової моделі преси Польщі після Другої світової війни. Перший номер щоденної газети “Dziennik Polski” вийшов у Кракові 4 лютого 1945 року, ветерани журналістики згадували, що до роботи долучилося чимало досвідчених довоєнних кореспондентів. І це допомогло одразу вивести газету на високий рівень.
Коли нова комуністична влада стала нав’язувати нові ідеологічні штампи, журналісти все одно намагалися виходити з цієї складної ситуації. Адже за відкриту непокору газету могли закрити. Вчителька польської мови Данута Рибіцька в одному з інтерв’ю згадувала, що вони з чоловіком вважали цю газету найбільш читабельною, бо на сторінках було мінімум “łopatologia”. Учасники колективу газети намагалися звільнитися від “партійної аури”, тому їх поважали найбільше. Були у “Dziennik Polski” й автори, котрі виконували роль “рупора партії”, але їхні статті, за словами пані Данути, не читали.
Сторінки та люди
Ветерани журналістики часто розповідали, що протягом десятиліть із цією краківською газетою співпрацювали представники різних професій. Тепло згадували професорів Ришарда Тадеусевича та Олександра Скотницького, видатного кардіохірурга Антонія Дзятковяка, архітектора та власника популярного у Кракові ательє Єжи Турбаса. Чимало цікавих матеріалів підготував для газети один із найвидатніших польських журналістів Мельхіор Ванькович, який вважав, що завдання журналіста полягає у правдивому описі реальності та служінню громаді. Навіть у складні для країни часи він переймався не лише долею сьогодення Польщі, а й її майбутнім.
Слово від медіаексперта
Видатний медіаексперт доктор Збігнєв Байка в інтерв’ю журналістам підкреслив, що краків’яни такі зусилля журналістів дуже цінували, тому й читали переважно “Dziennik Polski” за часів комуністичного режиму. Ще приваблювало містян те, що у газеті багато писали про події минулого, розповідали про цікаві та важливі події у галузі літератури та культури, давали слово шанованим на Вавелі вченим. Відрізнялася ця газета й позитивним редакційним аспектом.
Сам доктор Збігнєв Байка почав читати “Dziennik Polski” у 1960 році, коли навчався у коледжі, і вже тоді вподобав те, що матеріали тісно пов’язані з інтелігенцією та мистецькими колами Кракова. Містяни знали, що це видання було створене за наказом комуністів, виходило у видавництві “Czytelnik”, та попри це не мало тавра партійної газети. Щобільше редакцію “Dziennik Polski” вважали місцем зустрічі людей мистецтва, які не боялися висловлювати свої думки.
Висока оцінка від церкви
Цікаво, що більшість краків’ян починали день зі знайомства з новим випуском, про це згадували під час опитування, присвяченого 80-річному ювілею газети, який “Dziennik Polski” відзначав у лютому 2025 року. Щобільше купували видання й краківські митрополити та єпископи. Кардинал Станіслав Дзівіш і єпископ-помічник Ян Зайонц зізналися журналістам, що читають цю пресу ще з 1957 року. Свій вибір пояснили тим, що газета не зрадила поляків, зберегла свою ідентичність попри складні часи та політичний тиск. А ще до вподоби те, що журналісти завжди залишалися об’єктивними, коли йшлося про справи церкви, це було дуже складно у ПНР.
Одним із почесних співавторів та багаторічних читачів був для газети найвідоміший монах у Польщі, бенедиктинець із Тиньця Леон Кнабіт, якого теж згадували у ювілейні дні видання. Він підкреслив, що цікаві діалоги на шпальтах газети були дуже важливими для нього у ті роки. Зі сміхом зазначив, що з журналістами завжди єднала цінна спільна риса – балакучість, хоча насправді ветерани журналістики запевняли: його суботні колонки, які роками публікувалися у “Dziennik Polski”, були журналістськими перлинами від справжнього майстра короткої форми.
Сторінками спогадів “Dziennik Polski”
Медіаексперти зазначали, що сильною стороною цього видання завжди були публіцистика та репортажі. Репортажі друкували у додатку “Pejzaż Polski”, який сприймали краків’яни як окрему газету. Її передавали рідним та знайомим, бо придбати цей додаток було складно. У 1970-1980-ті роки напівжартома містяни казали, що неможливо народитися без вітання або померти без некролога у “Dziennik Polski”, журналісти завжди були в курсі справ. Вони одними з перших дізналися про те, що відома поетеса Віслава Шимборська з міста Закопане стала лауреаткою Нобелівської премії й примчали до неї додому раніше за колег зі Швеції. Потім пані Шимборська друкувала у газеті свої твори, там же почав свій шлях у літературу відомий поет Анджей Бурса.
Про майстра слова
Тепло згадували працівники газети й керівника відділу журналістики та репортажу у “Dziennik Polski” Бруно Мекугова, який був відомим учасником нічного життя Кракова. Свої колонки писав у формі листа у п’ятничних номерах, які читали два покоління містян. Першою спробою став матеріал з села поблизу Строжи, де автор зазначив, що люди дуже люблять читати чужі листи, то чому б не спробувати новий формат. І цей формат став дуже популярним. Пан Бруно запам’ятався колегам як дуже спокійна та привітна людина, прихильно ставився до молоді, ніколи не шкодував часу на пояснення, м’які підказки та поради.
Заслужена слава
Журналістів цього видання називали першою медійною командою Польщі, за роки існування газети її працівники зібрали чимало нагород та відзнак. Особливо пишаються у редакції тим, що серед лауреатів відомої журналістської премії “Золота груша” чимало представників “Dzienniku Polski”. Значною мірою так склалося ще й тому, що журналісти робили велику ставку на репортажі, які найбільше цінували мешканці Кракова. Головний редактор газети на початку 1980-х років Ришард Нємієц приділяв цьому аспекту велику увагу, й сам отримував нагороди за свої тексти. На його мистецтві репортажу виховувалося не одне покоління журналістів.
Краків’яни зазначали, що їм найбільше до вподоби те, що можна прийти до редакції з будь-якою проблемою, і її ніколи не проігнорують. Такого принципу у газеті дотримувалися завжди. У 1980-х роках писали про афери представників влади різних рівнів, байдужість чиновників до людської біди, недбалість у медицині. Попри тиск цензури, брали інтерв’ю у 1989 році в активістів антикомуністичної опозиції. У XXI столітті з’явилися інші проблемні теми, їх обов’язково висвітлюють на сторінках видання. Ще продовжують випускати колонки з прозою, що стало давньою традицією, у “Dziennik Polski” колись починали Кася Кобилярчик, Беата Хомонтовська, Марися Вільчек-Крупа, які згодом стали авторками дуже популярних книг у Польщі.
Від випуску до випуску
Такі відповідальність та ентузіазм забезпечила газеті стійкість навіть у складні часи політичних та економічних змін у країні. І сучасні журналісти радіють тому, що краків’яни за традицією починають ранок з читання “Dziennik Polski”, тільки здебільшого вже в електронній формі. Представники кожного покоління знаходять на сторінках щось цікаве для себе. Люди похилого віку часто квапляться прочитати некрологи та привітання, щоб відшукати знайомі прізвища, середнього віку – поринають у новини, молодь більше слідкує за новинками у музиці, іграх та кіно. Тому “Dziennik Polski” намагається й надалі утримувати лідерство на польському ринку преси, і не заради слави, а заради інтересів своїх відданих читачів.